Ми пам'ятаємо... 22 травня – одинадцята річниця загибелі Захисника України Ліщука Віталія
Одинадцять років минуло з того дня, коли наш земляк Ліщук Віталій віддав своє життя, боронячи Україну. Час не здатен зменшити біль утрати, проте з кожним роком він ще більше підтверджує значущість його подвигу. Його відвага, патріотизм і самопожертва назавжди закарбовані в історії нашої громади та серцях усіх, хто його знав.
Віталій ріс у сільській багатодітній родині в селі Зоря Володимир-Волинського району. Окрім нього було ще три дитини. Після закінчення Зорянської загальноосвітньої школи, здобував освіту в Оваднівському СПТУ. Працював у фермерському господарстві у сусідньому селі Білин.
Строкову армійську службу проходив у Червонограді. Демобілізувавшись працював на Володимир-Волинському цукровому заводі, потім – на фермерському господарстві, а останні роки – у приватного підприємця Ігоря Антощака – на фірмі «АІС-Агро». Проживав із матір'ю, працював також на власному господарстві та допомагав сусідам і знайомим по роботі у приватному господарстві.
З початком російської збройної агресії з села Зоря мобілізували одинадцять чоловік, Віталія Ліщука в списках не було, хоча він і відслужив в армії. Разом із своїм товаришем він на початку квітня 2014 року пішов до військкомату і записався в армію добровольцем. Так хлопці потрапили у 51-шу механізовану бригаду. Згодом на рівненському полігоні всіх земляків порозкидали по різних військових частинах. Віталій став солдатом-навідником 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, м. Володимир-Волинський, 3-го травня побував удома, після чого відбув на Схід України у Донецьку область.
Разом із підрозділом у травні 2014 року ніс службу на блокпосту № 10 поблизу смт Ольгинка Волноваського району. Уранці між 4 та 6 годинами 22 травня 2014 року блокпост був атакований проросійськими сепаратистами «ДНР», які під'їхали на інкасаторських машинах, та почали несподіваний масований обстріл із вогнепальної зброї, у тому числі з кулеметів, мінометів, РПГ, ПЗРК. В результаті обстрілу здетонував боєкомплект в одній із бойових машин, що призвело до збільшення людських втрат унаслідок вибуху. У цьому бою загинули 17 бійців 51-ї бригади. 14 жовтня в госпіталі від поранень помер 18-й боєць. Віталій був серед чотирьох солдатів, які згоріли в підірваній ворогом бойовій машині піхоти. Його ідентифікували за залишками форми та військовим квитком, який частково вцілів, ховали у закритій труні, що пізніше спричинило чутки, що він буцімто живий, лише лікується в госпіталі.
27 травня 2014 року Віталія поховали на кладовищі рідного села Зоря.
4 червня 2015 року Указом Президента України разом із іншими бойовими побратимами, які загинули із Віталієм Ліщуком у бою під Волновахою, за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни».
Герої не вмирають. Вони живуть у наших серцях, у наших справах, у нашій боротьбі за світле майбутнє рідної землі. Вічна пам'ять Ліщуку Віталію!
